Куди попрямує іноземний капітал?

Розвиток економіки незалежної України демонструє значні перепади в динаміці. Але вже зараз можна сказати, що саме 2014 рік стане дуже важким в історії країни як через військові дії, так і внаслідок зумовленого насамперед цими подіями різкого падіння показників виробництва. Промислова інфраструктура великого індустріального регіону сходу України практично зруйнована, надходить інформація про вивезення вже виробленої продукції за межі України. Мережа підприємств сфери послуг зазначеного регіону також практично не функціонує. Щодо зовнішньоекономічної діяльності, то на її показники негативно впливає практична втрата російського ринку. Довгий час РФ була найбільшим українським торговельним партнером, а її частка за деякими ринковими напрямами становить 80–90%. Однак вже у 2013 році, коли ще й не йшлося про теперішнє докорінне погіршення стосунків, дозвільні органи Росії почали перекривати доступ українським товарам (від сиру і цукерок до вугілля і тепловозів) на свої ринки. Унаслідок таких дій за підсумками 2013 року скорочення українського експорту та імпорту до України за російським напрямом склало, відповідно, 2,6 і 4,2 млрд дол. США. Таке суттєве скорочення призвело до того, що РФ уперше стала другим за обсягом експортним партнером України, пропустивши уперед Євросоюз з показником, більшим на понад 1 млрд дол. США. Поточного року ситуація, зрозуміло, лише погіршується: за п’ять місяців скорочення експорту сягнуло майже 24% щодо АППГ і ніяких приводів для очікування на покращання наразі не передбачається. Відповідно змінюються і показники торгівлі з Митним союзом загалом. Якщо на початку 1990-х експорт до колишніх радянських республік понад удвічі перевищував відповідний потік до країн ЄС, то наразі ця різниця не перевищує третини. За підсумками поточного року загальне скорочення українського експорту до країн МС може сягнути (за різними оцінками) 5 млрд дол. США. Деякі фахівці вважають, що скорочення експортних потоків до Росії та країн МС загалом спричинить цьогорічну економічну кризу в нашій країні.

При цьому інші аналітики розглядають Україну як потенційно конкурентоспроможну велику країну, що за певних умов може стати доволі цікавою для зовнішніх інвесторів, надаючи їм можливості для збільшення капіталу. Негативним чинником для вкладання інвестицій є висока енергоємність українського виробництва, відсутність сучасних технологій і необхідного для них нового устаткування. Багато промислових підприємств працюють на російському газі, тому зростання його вартості стає значним ударом для виробництва. Однак історія свідчить, що необхідність модернізації промислового виробництва і здійснення відповідних заходів сприяє припливу зовнішніх інвестицій, оскільки вони є дуже рентабельними: значне збільшення обсягів виробництва продукції, випущеної за сучасною технологією, забезпечує швидку окупність вкладених коштів з подальшим нарощуванням доходів. Ця обставина, а також наявність доволі кваліфікованої та відносно дешевої робочої сили за ємного внутрішнього ринку та девальвованої понад обґрунтовані межі гривні є вагомими чинниками-стимуляторами у контексті залучення зовнішнього фінансування. Якщо провести аналогію між нинішньою економічною ситуацією в Україні та подіями початку 1990-х у країнах Східної Європи, що вийшли з-під керування СРСР, то у короткостроковій перспективі (приблизно два роки) можна очікувати на активізацію надходження капіталу, як це мало місце в Чехії, Польщі та інших країнах.

Важливим фактором для елімінування негативних наслідків від скорочення експорту у північно-східному напрямі має стати впровадження норм угоди про асоціацію з ЄС, на необхідності ратифікації якої так наголошують політики, виробники та фахівці ринків. Скорочення експортного мита сприятиме зростанню національного ВВП. Водночас прийнятним рівнем для зниження мита на імпортовані товари з Європи є 2,4%, що буде досягнений упродовж чотирирічного періоду. За цього значення мита населення Україні буде придбавати вітчизняну продукцію як дешевшу. Реалізація положень зазначеної угоди стане поштовхом для скорочення енергоємності ВВП (яка наразі є однією з найбільших у світі), зростання зацікавленості великих промисловців і підприємців у модернізації власного виробництва. Це поряд з розвитком енергоефективних технологій у сфері послуг і, особливо, у ЖКХ стане важливими кроками на шляху виходу України з економічного тупика, куди її загнало економічно безграмотне управління практично всіх попередніх урядів.

Фахівці-оптимісти вважають за доцільне готуватися до входження в країну зовнішніх інвестицій. В рамках такої підготовки першочерговим завданням є опрацювання проектів розвитку за найбільш привабливими напрямами фінансування, якими в Україні є, наприклад, агропромисловий комплекс (де наразі ситуація одна з найкращих, якщо так можна сказати про сучасний стан будь-якої галузі вітчизняної економіки), сфера нерухомості (зокрема, торговельної, де значно подешевшали активи), деякі сегменти харчової та легкої промисловості, на які суттєво вплинула заборона на експортні поставки до Росії. Першочерговими заходами при цьому має стати формування пакету інвестиційних документів, необхідних для подання потенційним інвесторам з метою прийняття ними позитивного рішення щодо надання коштів.

Ось що думає з приводу перспектив активізації діяльності іноземних інвесторів на вітчизняному ринку Тетяна Бугакова, начальник відділу з управління активами компанії Pro Capital Asset Management:

Українська економіка має величезний потенціал за рахунок одночасної наявності матеріальної сировини та досить дешевої робочої сили. При цьому основною проблемою розвитку більшості галузей промисловості є занадто старе та зношене обладнання підприємств. Україні конче необхідно залучити іноземні інвестиції для модернізації та встановлення сучасного обладнання на підприємствах провідних галузей, оскільки зробити це власними силами на поточному етапі, на жаль, неможливо. Найважливіше зараз – це зацікавити потенціальних інвесторів, обґрунтувати їм рентабельність і безризиковість вкладання коштів в українські підприємства, а це можна зробити, зокрема, за рахунок надання податкових пільг (з боку держави) та підготовки якісних бізнес-проектів (з боку підприємств).